Слово про директора
Травень особливий в освітній долі Вишнівського академічного ліцею № 2. Цього місяця заклад відзначає роковини двох своїх директорів – 90-річчя Володимира Захаровича Колібабчука й 86-річчя Олександра Тихоновича Шпака, педагогічна діяльність яких вписала важливі сторінки в історію українського школознавства.
…У серпні далекого 1976 року до Вишнівської середньої школи № 2 Києво-Святошинського району Київської області ввійшов її новий директор – Шпак Олександр Тихонович.
Олександр Тихонович народився в селянській родині 08 травня 1940 року в селі Тадіївка (тоді Володарського району) Київської області.
1947 – 1953 – це роки навчання в Тадіївській семирічній школі. Загальну середню освіту продовжив здобувати в Пархомівській середній школі Володарського району Київської області, яку закінчив 1957 року.
Відразу після школи розпочав свою трудову діяльність як завідувач Тадіївського сільського клубу. Саме особливості культурно-освітньої роботи з організації дозвілля тадіївців, спрямованої на утвердження вагомого значення клубу як осередку збереження, відродження й розвитку національних культурних традицій, звичаїв та обрядів, історичної спадщини краю, спонукали Олександра Тихоновича до вибору майбутнього фаху учителя української мови і літератури. Тому 1960 року вступає на філологічний факультет Київського державного педагогічного інституті імені О. М. Горького (нині Український державний університет імені Михайла Драгоманова), який закінчує 1965 року.
25 серпня 1965 р. – це початок педагогічної діяльності О. Т. Шпака за державним направленням у середній школі №3 м. Сніжне Донецької області на посаді вчителя української мови і літератури та класного керівника.
70-ті рр. ХХ століття стали знаковими в педагогічній діяльності Олександра Тихоновича: свою вчительську долю він пов’язав із долею Вишневого – невеликого міста на Київщині, у якому було лише дві школи. Розпочавши вчителювання у Вишнівській середній школі №1, 1976 року продовжив свою педагогічну ниву на посаді директора Вишнівської середньої школи № 2.
Олександр Тихонович, як філолог за освітою, знав, що особистість слід плекати за законами любові до Рідного Краю, поваги до рідної мови й національної культури. Тому Вишнівська середня школа № 2 вже в ті часи стала не тільки осередком національно-патріотичного виховання учнівської молоді, а і своєрідним центром українознавства завдяки літературним вечорницям, запроваджених з ініціативи вчителів української мови і літератури Можарівської В. В. й Бухал Н. М. У ті дні учні школи, їхні батьки, учительство міста й усі охочі вишнівці мали нагоду наживо спілкуватися з відомими українськими письменниками, мистецькими діячами, дослідниками в галузі етнології й чути рідне слово, проявлене у високій поезії, у натхненній пісні, у драматичному етюді чи народознавчій розвідці. Директор О. Т. Шпак був активним учасником тих літературних вечорниць – чи то велелюдне виконання народного гімну України «Реве та стогне Дніпр широкий», чи то декламування гуморесок Павла Глазового й Степана Олійника, чи то запальні «Гречаники»…
З грудня 1985 року О. Т. Шпак – асистент кафедри педагогіки Київського державного педагогічному інституту ім. О. М. Горького. Успішно захищає кандидатську дисертацію (кандидат педагогічних наук) у спеціалізованій вченій раді при Науково-дослідному інституті педагогіки в галузі організації економічного виховання й освіти старшокласників.
Плідно працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова: викладацька діяльність, організація практики студентів; завідувач кафедри педагогічної творчості й управління школами; керівництво науковими підрозділами підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, декан факультету післядипломної освіти.
15 лютого 2001 року Олександр Тихонович захищає докторську дисертацію «Теорія та практика підготовки педагогічних кадрів до економічного виховання школярів у системі безперервної освіти» на здобуття вченого ступеня доктора педагогічних наук. Здобуває академічне звання й обіймає посаду професора кафедри теорії та історії педагогіки НПУ ім. М. П. Драгоманова.
З 2009 року О. Т. Шпак – дійсний член Академії наук вищої освіти України, член Національної спілки журналістів України.
Від 2015 року і до кінця життя обіймав посаду професора Білоцерківського інституту неперервної професійної освіти – відокремленого структурного підрозділу Державного закладу вищої освіти «Університет менеджменту освіти» НАПН України.
Олександр Тихонович відійшов у вічність 29 червня 2023 року у своїй рідній Тадіївці, де і похований. По собі залишив світлу пам’ять учнівства, студентів, колег-освітян, а ще велику науково-педагогічну спадщину (близько 200 праць) з проблем педагогіки, управління загальноосвітніми закладами та економічного виховання учнівської молоді.
1986 рік… Пам’ятним він став не тільки в історії України, а й у долі Вишнівської середньої школи № 2. Добрим господарем увійшов до неї новий директор Колібабчук Володимир Захарович. Він самовіддано взявся за добудову школи, авторитет якої невпинно зростав як у місті Вишневому, так і в тодішньому Києво-Святошинському районі. За надзвичайно короткий термін (з початку лютого до кінця червня 1986 року) в центрі міста було зведено першу чергу будівництва – нову триповерхову будівлю з 14 навчальними класами, кабінетом соціально-психологічної служби, адміністративним приміщенням і залою шкільного музею хліба.
У планах директора В. З. Колібабчука була друга черга добудови – актова й спортивна зали, кабінети трудового навчання й обслуговуючої праці, бібліотека з читальною залою… Та події 26 квітня 1986 року не дали директорським задумам здійснитися – вогнище Чорнобильської АЕС спопелило будівничі мрії. Натомість постали турботи з евакуації учнів Вишнівської СШ № 2 із зони радіаційного враження. Учителі школи на чолі з директором В. З. Колібабчуком створили оздоровчі загони молодших школярів до Молдови, у містечко Дубоссари, та школярів-підлітків до Грузії, у табір «Мерцхалі» («Ластівка»), що в передмісті Тбілісі. Численні дзвінки, листи й телеграми до відповідальних осіб у місцях перебування школярів Вишнівської СШ № 2, особисті відвідини оздоровчих таборів і зустрічі з дітьми й учителями, які вимушено опинилися далеко від домівки, – це три неспокійні місяці директорських хвилювань, клопотів...
Того важкого року піклування Володимира Захаровича відчули і вчителі Полісся, які човен своєї долі, обпалений вогняним атомом, припнули до берегів Вишневого. Близько десятка педагогів із Прип’яті й Чорнобиля назавжди пов’язали свою долю з Вишнівською середньою школою № 2. Директор В. З. Колібабчук огорнув новоприбулих учителів увагою і повагою – багатьом допоміг розв’язати соціальні й житлові проблеми, підтримав набутий ними педагогічний досвід і спрямував у річище вчителювання на новому місці.
Звідки у Володимира Захаровича таке шанобливо-небайдуже ставлення і до школи як до інституції, і до школяра й учителя як особистостей? Безумовно, з тих джерел, від яких пішов у світ, до людей – від рідної батьківської хати, від високого порогу школи, де колись сам був учнем.
Народився Володимир Захарович Колібабчук 05 травня 1936 року в селі Стетківці Чуднівського району Житомирської області. У рідному селі пішов до першого класу1944 року, коли за одну парту сідали школярі різного віку – від 7 років і аж до 15-ти. Назавжди зберіг вдячну пам’ять про свою першу вчительку Раїсу Денисівну Стукальську – молоду, але беручку, котра якимсь дивом, попри воєнне лихоліття, зберегла українську читанку, яка і стала першим підручником для учнів.
Саме в школі сформував Володимир Захарович любов до літератури й потребу щоденного читання книги. Це захоплення, а ще мудрі настанови молодих сільських вчительок-філологів і визначили вибір майбутньої професії – хотілося, як і вони, викладати рідну мову й літературу. Тому 1954 року успішно складає вступні випробування на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту імені Івана Франка.
1959 рік, село Грузьке Макарівського району Київської області, а нім школа – ось просторово-часові координати початку життєпису Володимира Захаровича Колібабчука як учителя, до того ж не української, а німецької мови, бо в дипломі було зазначено дві спеціальності – учитель української мови і літератури та вчитель німецької мови. Через рік В. З. Колібабчук став заступником директора Гружчанської середньої школи. Відтоді, за спогадами Володимира Захаровича, він «грузько, по саме серце, зав’яз в освіту».
З 1973 року В. З. Колібабчук – директор Боярської середньої школи № 2 Києво-Святошинського району Київської області, а в1975 – 1985 рр. очолював районний відділ освіти.
Ставши 1986 року директором Вишнівської середньої школи № 2, Володимир Захарович не тільки керував добудовою закладу на 460 учнівських місць, а й почав упровадження основ гуманної педагогіки, заснованої на принципах здоров’язбережувальних технологій, диференційованого та особистісно зорієнтованого навчання. Саме за його ініціативи заклад освіти налагодив партнерські зв’язки із науковими установами в галузі педагогіки, а пізніше і з Національною академією педагогічних наук України, співпраця з яким набула форм науково-методичних і психолого-педагогічних майданчиків, відкритих для освітян не лише Київської області, а й усієї України.
Ці напрацювання лягли в основу наукової діяльності Володимира Захаровича Колібабчука – і 1992 року його удостоєно вченого звання «Член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України». А 1993 року був ушанований високим званням «Заслужений учитель України».
1993-1996 – це роки діяльності В. З. Колібабчука на посаді завідувача відділу освіти Києво-Святошинського району Київської області. За час перебування на посаді очільника освіти великого пристоличного регіону (а це було двічі) Володимиру Захаровичу вдалося організувати й провести будівництво чи добудову 18 шкіл та 14 закладів дошкільної освіти. Як освітянин-державець, він дбав про те, щоб у кожному населеному пункті, навіть невеликому селі, був осередок освіти, бо був упевнений: де є світло науки і знань, там панують воля думки й творчості, любов до краю, віра в людину, надія на її успішне майбутнє.
3 1996 року й до кінця життя Володимир Захарович Колібабчук був директором Боярської вечірньої школи (пізніше загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів) Києво-Святошинського району Київської області. Щодо потреби Української держави в закладах такої форми здобуття освіти, Володимир Захарович мав свою, окрему, думку: «Переконаний, що вечірні школи будуть здійснювати освіту доти, допоки в українському суспільстві існуватимуть і множитимуться соціальні негаразди: недбалість матерів, алкоголізм батьків, дитяча бездоглядність і безпритульність». Хоча, як далекоглядний педагог, він не відкидав можливості утворення закладів із новими формами навчання й виховання учнівської молоді.
2006 року за вагомий внесок у розвиток загальної середньої освіти Володимир Захарович Колібабчук удостоєний державної нагороди – нагрудного знака «Василь Сухомлинський».
Упродовж більш ніж 50-літньої педагогічної діяльності дотримувався двох основоположних принципів становлення особистості вчителя – постійна наполеглива самоосвіта й велика повага до людини. Ці прості закони педагогічного й людського наповнення й зростання засвоїв ще зі шкільної лави в рідних Стетківцях та з маминої бесіди в рідній хаті – це образ читанки як першої важливої книги й зворушливе материнське напучування: «Сину, я тебе дуже прошу, не зобиджай людей!».
Зі словом «мама» на вустах Володимир Захарович відійшов за небокрай 19 серпня 2010року.
Оглядаючи педагогічний шлях Олександра Тихоновича Шпака й Володимира Захаровича Колібабчука, директорів-новаторів Вишнівської середньої школи № 2, які заклали засадничі основи діяльності сучасного закладу освіти – Вишнівського академічного ліцею № 2, не можна оминути увагою мудрий слоган громадської спілки «Освіторія»: «Вчитель – це вплив, що триває довше за урок. Світло, яке він запалює, залишається з нами на все життя».